Батьківські збори
„ Виховання чуйності і доброти”
- Дитинство – природна школа доброти.
- Роль сім’ї у вихованні в дітей почуття чуйності і доброти.
- Типові помилки батьків.
- Джерела доброти.
Є, шановні батьки, давня українська легенда.
Був у матері єдиний син. Одружився він з дівчиною небаченої краси, привів її у рідний дім. Не злюбила невістка свекрухи, сказала чоловікові: „Нехай не заходить мати в кімнати, посели її у сінях”. Поселив син матір у сінях. Боялася мати показатися злій невістці на очі. Як тільки йшла невістка через сіни, мати ховалася під ліжко.
Та й цього невістці було мало. Каже вона чоловікові: „Щоб і духом матері не пахло в домі! Пересели її у сарай”. Переселив син матір у сарай. Тільки вночі вона виходила із свого притулку.
Відпочивала одного разу вночі молода красуня під яблунею й побачила, як мати вийшла із сараю. Розлютилася дружина, прибігла до чоловіка: „Якщо хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з її грудей серце і принеси мені”.
Не здригнувся син, заворожила його небачена краса дружини. Каже він матері: „Ходімо, мамо, покупаємося в річці”. Йдуть до річки кам’янистим берегом. Спіткнулася мати об камінь. Розсердився син: „Що ти , мамо, спотикаєшся? Чому під ноги не дивишся? Так ми до вечора ітимемо”.
Прийшли до річки, роздяглися, покупалися. Син убив матір, вийняв з її грудей серце, поклав на листок, несе. Тріпоче маленьке материнське серце. Спіткнувся син об камінь, упав, ударився коліном. Упало гаряче серце на гостру скелю, закривавилось, стрепенулося і прошепотіло: „ Синочку мій рідний, чи не боляче ти вдарився?”
Заридав син, схопив материнське серце, вернувся до річки, уклав серце в розтерзані груди, облив гарячими слізьми. Зрозумів він, що ніхто і ніколи не любив його так палко, віддано і безкорисливо, як рідна мати.
І такою величезною і невичерпною була любов материнська, таким глибоким і всесильним було бажання материнського серця бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, закрилися розтерзані груди, встала мати й пригорнула кучеряву голову сина до грудей. Не міг після цього син повернутися до дружини – красуні, осоружною стала вона цьому. Не повернулася додому і мати. Пішли вони вдвох степами і долинами, вийшли на широкий простір і стали двома високими могилами.
Ось таку легенду створила народна мудрість. І не даремно.
Синівська вдячність... Скільки гірких дум і скорботних хвилин переживають материнське і батьківське серця, почуваючи, що син або дочка байдужі, безсердечні, що вони забули про все добре, зроблене для них матір’ю і батьком. І немає більшої радості для людини, яка почуває наближення свого життя, ніж радість, джерело якої – любов і вдячність дітей...
Про необхідність виховання в дітей з малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В. О. Сухомлинський. Він підкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших виховних завдань сім’ї і школи. Ми повинні облагородити маленьке серце дитини, одухотворити його поривання і бажання вищою людською красою – чуйністю, співчутливістю. З перших днів свідомого життя людини треба пам’ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином старих батьків, чоловіком, батьком.
Помиляються ті батьки, які думають, що доброта і чуйність – природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро.
Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: у хорошій працьовитій сім’ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає лише радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках, прилучаємо їх до вищої людської радості – радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою , що облагороджує юне серце.
Для нас, педагогів, велика радість – бачити, як у дітей розвивається усвідомлення того, що втомлені мати і батько потребують відпочинку. А тиша , спокій, чистота і краса в хаті – це те, що дає відпочинок і радість. Діти не тільки розумом ,а й серцем відчувають, що їх погана поведінка, неміцні знання завдають болю матері і батькові. „Мені треба вчитися добре, - каже Галинка, - бо у матері хворе серце”. Дитині хочеться, щоб мати була спокійна. Вона знає, що своєю працею допоможе зберегти серце матері. Прагнення маленьких дітей добре вчитися нерідко виходить з бажання принести матері і батькові радість. А воно пробуджується лише тоді, коли дитина уже раніше на чомусь іншому зазнала радощів творення добра для батьків.
„На жаль, часто дорослі дуже довго вважають своїх дітей беззахисними крихітками, не здатними про когось потурбуватися, - пише О. Савченко і наводить такий приклад:
„ ...Ідуть вулицею бабуся з внучкою. Раптом дощ. Бабуся знімає з себе кофтину, хустину, вкриваючи Оленку – другокласницю. А вона це сприймає як належне. Забігли у під’їзд. Онука сухенька, а в бабусі поприлипало до ніг мокре плаття.
- Ой, бабусю, яка ти смішна! – вигукує дівчинка.
Ось і вся реакція на бабусину турботу.
У В. Осєєвої є на цю тему оповідання „ Три сини”.
„ ...Дві жінки брали воду з колодязя. Підійшла до них третя. А дідусь на камінь сів відпочити. Ось одна жінка і каже другій:
- Мій син спритний та сильний, ніхто його не переборе.
- А мій співає, як соловейко. Ні в кого такого голосу немає, - каже друга.
А третя мовчить.
_ Що ж ти про свого сина не кажеш? – питають її жінки.
- Що ж сказати? – каже та. – Нічого особливого в ньому немає.
Ось набрали жінки повні відра води і пішли. А дідусь за ними. Йдуть жінки, зупиняються. Болять руки, випліскується вода, ломить спину.
Раптом назустріч три хлопчики вибігають. Один через голову перекидається., колесом ходить. Милуються ним жінки.
Другий пісню співає, соловейком заливається – заслухались ним жінки.
А третій підбіг до матері, взяв у неї важкі відра і потяг їх.
Запитують жінки в дідуся:
- Ну що, які в нас сини?
- А де вони? – відповідає дід. – Я тільки одного сина бачу!”
Хочеться зауважити, що коли ми оцінюємо вчинки дорослих, то обов’язково хочемо зрозуміти: навіщо, чому, чим керувалася людина? Так само , сприймаючи навіть добрі вчинки своїх дітей, варто час від часу проаналізувати їх мотиви, тому що іноді можна помилитися, оцінюючи їх вчинок тільки за зовнішніми ознаками.
„ Дочка моєї знайомої щоденно купувала молоко і хліб старенькій бабусі, що жила поруч. Батьки тішились і хвалили дитину, а дівчинка із задоволенням усе це сприймала. А через деякий час Іринка купила собі нову іграшку.
- Звідки вона в тебе? – запитали батьки.
- А мені бабуся щодня платила за те , що я їй купляла продукти, - спокійно і задоволено відповіла дочка.
- І тобі не соромно? – запитала розгублено мати.
- А чому мені має бути соромно, хіба я даремно трудилась?
Яка ж ціна такої доброти?
Особливу увагу радимо звертати у дітей на розвиток у дітей любові до природи, бо людина, у якої не сформовані добрі почуття до природи, не буває , як правило, доброю до людей.
Пам’ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все і батьківському домі. Тепла, дружня атмосфера в сім’ї , уважне й турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зроблене для неї.
І ще. Які б моральні якості ви не хотіли виховати у дітей, усі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість – відчуття того, що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку, болю, самотності... Саме в цьому джерела доброти.
Література: Медвєдєв Г. П. Все починається з сім’ї... Із азбуки сімейного виховання. – К. Молодь, 1983.
О. Савченко. Сімейне виховання. Молодші школярі. – К. Рад. школа, 1979.
Підготувала учитель початкових класів Люльченко Л. Д.
|